Ко­лись у да­ле­ко­му 1918 ро­ці пі­сля взят­тя Ка­те­ри­но­сла­ва пер­ша г­е­ро­їч­на Укра­їн­ська пов­стан­ська армія імені Батька Махно пря­му­ва­ла міс­том. Проїжджаючи бі­ля то­ді ще н­е­до­бу­до­ва­ної тка­ць­кої фаб­ри­ки, отаман Щусь (кращий друг Н.Махно) не­спо­ді­ва­но зу­пи­нив ко­ня, уваж­но о­зир­нув­ся навко­ло, та го­ло­сно про­мо­вив: "Осьо ту­то­чки ми бу­де­мо пи­ти, гу­ля­ти та свят­ку­ва­ти пе­ре­мо­гу."
 	Прой­шло ба­га­то ро­ків, та й сьо­год­ні са­ме на цьо­му міс­ці (вул. Гоп­нер 4-а), на­щад­ка­ми Нес­то­р­а Іва­но­ви­ча ви­ко­ну­ють­ся ці іс­то­рич­ні сло­ва.
 	Усі мах­нов­ці (особ­ли­во сот­ни­ки) ма­ють мож­ли­ві­сть бра­ти уча­сть у всіх сп­е­ці­аль­них про­по­зи­ці­ях від Мах­ноПАБ.
 	Бать­ко Мах­но став зна­ме­ни­тий біль­шою мі­рою не зав­дя­ки сво­єму вій­сько­во­му та­ла­нту ко­заць­ко­го ота­ма­на, а тим, що пер­шим вті­лив у жит­тя прин­ци­пи анар­хій­но­го сус­піль­ства у рід­но­му Гу­ляй­по­лі, ство­рив­ши повно­цін­ну се­лян­сько-анар­хіч­ну дер­жа­ву. Так са­мо усі справ­деш­ні мах­нов­ці за­кла­ду за­до­во­ле­ні тим, що на­справ­ді мо­жу­ть по­да­ру­ва­ти час­тин­ку то­го віль­но­го ду­ху справж­ньої ре­во­лю­ції та не книж­ко­во­го анархіз­му.
Показати всі